Странности перевода

[Padre]

Урок російської літератури у верховинській школі.
Вчителька:
-- Дети. Что вам было задано?
Діти:
-- Читати „Му-му”.
-- Прочли? Василько, иди к доске, рассказывай сюжет.
Василько йде до дошки.
-- А „сюжет” вто што такоє?
-- О чем книга?
-- Ааа!! Книжка про вто, як єден дуже худобний ай до того глухонІмий хлоп мав єдной малинькой псятко.
А дуже вун тото псятко любив. Так го бавив ай сокотив што. Бо бов самий на світі ги перст.
-- Василько, рассказывай, пожалуйста, на русском языке.
-- Но пак чЕкайте, дораз буде... А тот хлоп, што кликався Ґєрасім робив у єдної дуже гамішної панії. Но... такой всякой юй чинив: вОди принести, дривцят нарубати ци може іщи дАшто...
-- Василько, пожалуйста, на русском языке!!
-- Тадь чЕкайте, дораз буде, но!!! Но а тота панія дуже тото псятко не любила.
Ревновала, ци што? Ага...
А псятко тот сигінь-хлоп кликав Муму. Тадь бо глухонімий був, нє?
Ай казала панія Ґєрасімові жеби тото псятко утопив.
-- Василий, отвечай на русском языке!!! У нас урок РУССКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ!!!
-- Но щи мало чекайте, дораз буде, но! Чекайте. Не хотів, сарака топити псятко, айбо што мав чинити – кіть панія така ги пес збісний гамішна. Узяв мотуз, єдну тиглу, пушов ид ріці. Заязав псяткови тиглу на шию, тай, промыкавучи слызы, вер го у воду.
А оно, сигіняшноє, упхало му удтіть пысок, тай чисто тобы по-псячи’му каже:
— Ґєрасім! За что?!